Наш кораблик під назвою «Дніпро» здорово хитало в різні боки, особливо перші три роки! Завданням керівників було встигати маневрувати, щоби не «сісти на мілину». Треба було встигнути! І нам це вдавалось, дивно, але вдавалось…
Мабуть ще й тому, що ми удвох були дружні і затяті і, як «мама і тато» встигали всі виклики брати на себе.
Ми щиро хотіли продовжити справу віртуоза-сопілкаря народного артиста України Василя Івановича Попадюка, його «Троїстих музик», втілити його ідею створення ансамблю української народної музики як окремої юридичної одиниці.
В чому була складність? Отримавши при реєстрації статус державного закладу культури, нам три роки поспіль не затверджували заробітну плату, проте вже 1996 році надали приміщення 140м2 на вул. Хрещатик, 5-б і п’ятсот мільйонів гривень))) статутного фонду на пошиття концертних костюмів!
Все інше – самі.
Нас рятували поїздки за кордон, особливо в Мюнхен. Нас радо приймала українська діаспора. Було де жити, було що їсти. Давали концерти на фестивалях, в українських школі, церкві, Українському вільному університеті і… на вулиці. Вулиця Мюнхена нас загартувала, здружила, вишколила і дисциплінувала.
Через три роки такої творчої «закалки» ми стали єдиним злагодженим «механізмом» з чітким розпорядком, з багатим репертуаром української традиційної народної музики і пісні, до якої тоді був особливий інтерес, із першою студійно записаною і виданою ліцензійною аудіокасетою «ЖИВА ВОДА» та з амбітними стратегічними планами на майбутнє.
Ми пройшли період створення і першої ротації в ансамблі… Попереду – пошук нових ідей, зв’язків, концертів…
фото — ансамбль «Дніпро» Мюнхен ,1996