«АНСАМБЛЬ «ДНІПРО» . «ДНІПРОВА САГА»Музичне мистецтво, як одна з форм суспільної свідомості, зберігає у собі глибинні багатовікові процеси формування етнокультурного простору. Оригінальність історичних (асимілятивних), фольклорних та ментальних особливостей, відображається музичною лексикою, ладо-гармонічними, метро-ритмічними утвореннями, особливостями інструментального тембру (етнофонізм) та специфікою вокального співу.
Фольклор як художньо-естетичний феномен у музичному мистецтві не є явищем сталим, незмінним. Зберігаючи автентичні особливості, він трансформується у сучасну музичну естетику та сучасні технології.
Саме на такому синтезі ґрунтується творчість Київського академічного ансамблю української музики «Дніпро», інструментальною основою якого є троїсті музики до яких доєднуються народні духові інструменти, бандура та контрабас (козобас), і творчий склад колективу довершує народний вокал народної артистки України Олени Кулик. А також колектив сміливо і професійно залучає до своєї творчості новітні ударні інструменти, які осучаснюють фонізм народної музики.
Твори, які презентує колектив, відображують глибинну національну сутність у найдрібніших елементах виконавських засобів. Колектив, звертаючись до творчості великого Кобзаря та прадавніх витоків кобзарського виконавства, вдається до переосмислення традиційних жанрів. У цьому сенсі дуже дієвою є творча співпраця колективу з заслуженим діячем мистецтв України, композитором В.Павліковським, автором проекту Вокально-оркестрова партита-дума «Дніпрова Сага».
Творчості Тараса Шевченка притаманне втілення національного через особистісне, індивідуальність персоналій об’єктивує художній образ до загальнолюдського. Саме таку якість ми відчуваємо у циклі Partita-duma. Термін Partita-duma це спроба колективу актуалізувати форму класичної партити, драматургію якої розкриває цикл контрастних частин, тематизм якої трансформується жанровими особливостями побутових танців (алеманда, куранта, сарабанда, жига). Таким чином Partita – це форма (як філософська категорія), duma – зміст. Термін Partita передбачає, перш за все, цикл контрастних частин (номерів), duma – їх художній зміст, об’єднаний загальною ідеєю. Синтезуючи ці два поняття, композитор досягає цілі, де у контрастних частинах циклу використовуються особливості думного епосу (імпровізаційність, речитатив, декламація, ладогармонічні, метроритмічні особливості тощо), але на тексти Т.Шевченка, які природньо складають основу художньої концепції музичного твору і утворюють цілісний багаточастинний цикл.
Перший номер Interludia представлено як зв’язуючу ланку поміж двома циклами, у якій ми відчуваємо інтонації думного епосу, викладені у імпровізаційній декламації октавних вокально-інструментальних подвоєнь. Калейдоскоп різнотембрових, різнотемпових та різнофактурних контрастних інструментальних епізодів разом з мовною речитацією («Реве та стогне…») та наспівністю вокалізів тримають слухача у емоційно-психологічній напрузі та утворюють цілісну узагальнену картину, наповнену національним змістом.
Після величної, масштабної частини циклу доречним є концентрування на народному вокальному співі у супроводі акомпанементу та патріотичному тексті слів, стабільному метрі народно-пісенного жанру. У контексті загальної ідеї розгортаються жанрово-побутові картини народного життя («Над Дніпровою сагою»). Одним з таких номерів є «Дума» (№ 4). Жанр дума трансформується під впливом авторської думки. Окрім натуральних ладів, квартових трихордів, імпровізаційності вокалізованих фрагментів без слів у думі з’являються фантастичні образи, застосовуються народо-пісенні вигуки, характерні для календарно-обрядового фольклору. Цікаво, що найвишуканіші елементи фольклорної семантики (картинність, таємничість, загадковість) чудово відтворюються засобами вокального співу Олени Кулик, яка напрочуд вільно використовує максимальні вокальні теситури, неповторні тембро-колористичні особливості яскравої вокально-виконавської індивідуальності. Дума умовно має тричастинну форму АВА,- заплачка, основний зміст та заключення.
Своєрідний триптих утворюють 5-6-7 номери. Військово-патріотичний зміст шевченківського тексту «За байраком байрак», втілений відповідними виконавськими засобами огортається інструментальними сольними переграми бандури (5,7 «Кобзарева правда»).
Розкриваючи і наповнюючи художніми образами панораму українського життя, засобами вокальної лірики до філософського узагальнення піднесено образ матері і дитини (№8), емоційно-зворушлива картина якої доповнюється картинами української природи (№9) і завершується 10 номером «І на Україні добро».
Заключні номери «Постлюдія» і «Кобзареве слово» (за Т.Шевченком) з одного боку перегукуються з першим номером, — імпровізаційність, декламація, різнофактурні епізоди, а з іншого,- динамічний рух, токатність, узагальненість, навіть масовість. Тема «Реве та стогне…», що з’являється фрагментарно у першому номері у останньому зміцнюється, звучить енергійно піднесено велично.
І на завершення хотілось би зазначити, що кожен виконавець уславленого колективу – це неповторна, талановита особистість, але вектор національно – патріотичного відродження та любов до глибин народної творчості скеровується кожного з них в унісон у розумінні національної ідеї під керівництвом талановитого виконавця, скрипаля, аранжувальника, народного артиста України Любомира Матейка.
Член Спілки композиторів України, кандидат мистецтвознавства, доцент КМАМ ім. Р.М.Глієра та НМАУ ім. П.І. Чайковського АНАТОЛІЙ ГОНЧАРОВ